Все в порядку. Спасибі,-сказав я. В електричці я розкрив газету. До цих пір якось не спадало на думку, але ж і справді-скільки часу я вже газет в руках не тримав! Домагазет ми не отримували. Куміко, коли був настрій, по дорозі на работупокупала ранкові випуски в станційному кіоску і приносила додому для меня.На Наступного ранку я брався за вчорашні новини і перечитував колонки соб’явленіямі про найм на роботу. Але Куміко пішла, і не стало пріносітьгазети.

Нічого цікавого в номері я не знайшов. Переглянув весь-від першого допоследней сторінки. Порожньо, нічого вартого уваги.

Звернувши газету, ястал по черзі розглядати порозвішувану по стінах вагона рекламуеженедельніков, і тут погляд наткнувся на напис-Нобору ВАТАЯ. Крупнонабранний заголовок - “Сенсація в політичних колах - Нобору Ватаябаллотіруется у депутати”. Я довго не зводив очей з цих ієрогліфів. НОБОРУВАТАЯ. Виявляється, все серйозно. Він дійсно хоче стати політіком.Одного цього, мабуть, досить, щоб виїхати з Японії.

З порожнім чемоданом у руках я сів на станції в автобус і доїхав до дома.Он нагадав мені порожню, кинуту шкаралупу, і все ж, опинившись у етіхстенах, я зітхнув з полегшенням. Прийшовши до тями, пішов у ванну прийняти душ.Там вже не залишилося ніяких слідів присутності Куміко-ні зубної щітки, нішапочкі для душу, ні косметики. Не сушилися більше колготки і нижню білизну, не було її фірмового шампуню. Витираючи рушником після душу, я подумав, що треба б купити журналсо статтею про Нобору Ватая.